?

Log in

No account? Create an account
Чарівна ріка (ітерв*ю з джазменом-бандуристом Романом Гриньківим) - Українська музика [entries|archive|friends|userinfo]
Українська музика

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

Чарівна ріка (ітерв*ю з джазменом-бандуристом Романом Гриньківим) [Dec. 1st, 2006|12:53 pm]
Українська музика

ua_music

[d_desyateryk]
Чарівна ріка
(попереджаю одразу: матеріал величезний, але цікавий)

Роман Гриньків народився у Києві у 1969 році. 1994 р. — закінчив Національну музичну академію України ім. П. І. Чайковського. Зараз є старшим викладачем Академії. Лауреат і володар гран-прі числених всеукраїнських і міжнародних музичних конкурсів. З 1994 р. — член міжнародної Асоціації професійних музикантів Ієгуді Менухіна. Є засновником і президентом фонду «Золотий акорд».

Роман Гриньків гастролював і брав участь у фестивалях в Америці, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Німеччині, Бельгії, Франції, Польщі. Працював із видатними музикантами, в тому числі із зіркою джаз-гітари Алом Ді Меолою, з яким мав кілька концертів, а у 1999 році спільно записав диск «Winter Night». В репертуарі Гриньківа — твори сучасних та класичних (Моцарт, Гендель, Вівальді, Бортнянський, Шуберт) композиторів і свої власні.

Інструмент, на якому грає виконавець, створений ним самим, відрізняnmся неповторним звуком, цікавими конструктивними особливостями, що дає змогу грати різноманітну за стилем і жанром музику.

Музику Романа Гриньківа я почув уперше більш ніж десять років тому. На касеті були сучасні джазові теми, п’єса Баха, але найбільше зачаровував інструмент, на якому все це виконувалося — дзвінкий, ніжний, і водночас... всеосяжний — іншого слова не добереш. Бандура.

Та Гриньків так і називає її, — «інструмент» — і в його устах це звучить як ім’я власне одухотвореного, розумного створіння. Інструмент віддячує йому — устами інших. Саме після знайомства з Романом і його бандурою Ієгуді Менухін сказав: «Це молодша сестра скрипки, про яку я навіть не знав, проживши на світі стільки років». А зачарування американського джазового авторитета Ала Ді Меоли було настільки велике, що, після кількох спільних виступів, у 1999 році з’явився їхній спільний з Романом диск.

Романа можна назвати незвичайним джазменом, віртуозом або навіть бунтівником у жанрі; в мене ж лишилося враження, що він справжній пророк свого особливого вчення, постулати якого проголошують струни його Інструменту.

— З чого ти починав?

— Мій дід грав на бандурі, дуже хотів, щоб онуки продовжили справу. Як я був ще в проекті, він зробив бандуру, яка мене чекала.

— Дід-бандурист… Одразу постає певний образ.

— Так, мав вуса, бороду таку нечесану. Він мало на моєму житті прожив. Але я знаю, що він був учителем, на селі викладав англійську мову. Завжди робив те, що хотів. Коли радянська влада почала тиснути, він більше був відомий як столяр. Інструменти почав робити по інтуїції, адже кобзарські з’їзди, братства контролювалися — було небезпечно. Коли він учився в Києві, то знався з кобзарями, познайомився з ними в парку Шевченка — вони тоді там збиралися. І коли повернувся, змайстрував бандуру по пам’яті. Репертуар робив з того, що співалося в селі, зібрав сімейний ансамбль… Тож коли я народився, то бандуру не вибирав. Навіть мріяв, коли малий був, щоб як на філармонічному концерті — вийти на сцену в метелику, у фраку і з бандурою...

— І що, втілилося?

— Так. Але ті юнацькі мрії трохи обросли філософією... Нині я намагаюся зробити бандуру сучасним інструментом. Тому багато роблю похідного, різних мультимедійних проектів, намагаюся застосувати комп’ютерні технології так, щоб вони допомогли інструменту бути самодостатнім.

— Досить незвично як на бандуриста…

— На мою думку, найбільше шкодить стереотип, що бандура — це така традиційна пісня, якісь довгі шмарклі чи страждання, що всіх дістали. Так вже вийшло, що світ мене виховав. Ще студентом мене Єгуді Менухін запросив на концерти, і мою кар’єру це підштовхнуло — тоді я майже всю Європу об’їздив, грав усе — класику, народне, сучасне, трохи свого. Я не фанатик, але бачу, що деякі сучасні прийоми гарно лягають на бандурі. Багато гліссандо вживається, трималяндо, тобто переборів струн, що створює цікавий об’єм ритмічний або сонористичний. Я і почав писати, щоб показати, що певний прийом заслуговує на увагу, і потім уже публіка своїм сприйняттям спрямовувала мене. Відсіялося зайве — займався тільки тим, що у світі цікаве.

— А що цікаве?

— Те, що природно для цього інструмента. Він для світу новий. Нашу музику не знають у такій гарній формі. І те, що ти робиш, принаймні натякне, що виконавський рівень в Україні може конкурувати зі світовим. На цьому, якщо долучити сучасні технології, можна потрапити в більш достатнє середовище. Публіку можна зібрати тільки на довершену, продуману ідею. Для цього я і покликаний до інструмента, так мені здається.

— Щодо середовища — наскільки я знаю, у тебе був досвід спілкування на цьому ґрунті з родиною президента...

— Я викладав їхнім дітям — Христинці і Софійці. І це було полюбовне таке — для кар’єри я нічого не просив. Сподобались діти — живі й талановиті, на свій вік дуже розвинені, не законсервовані, в золотій клітці не живуть. Надто ж підкупляло те, що їм це хотілося. Я зробив для них у порядку експерименту маленьку бандуру, дитячу концертну — раніше таких не було. І Віктор Андрійович сказав, що таких інструментів потрібно багато, що з цим можна презентувати нашу культуру. Ми тоді вдарили по руках, мені обіцяли гроші на створення бандурного центру. Під все це ректор Академiї дав місце — сходовий проліт, неавдиторний фонд. Грошей якраз вистачало, щоб зробити реконструкцію приміщення. Я зробив поповерхові плани, експертні оцінки, купив півтори тонни світла власним коштом, щоб устаткувати репетиційну базу і сцену саме для бандурних проектів, адже інструмент дуже складний, спектрально широкий, треба найновіше обладнання. У нас утворилася ціла творча група — студенти, виконавці. І почалося вовтуження з часом — місяць, два, вже й рік пройшов — нічого.

— Це виглядало надто добре…

— Катерина Михайлівна передала проект довіреній особі — Андрію Мірошниченку з фонду «Україна-3000», а він це свідомо поклав під сукно. Тепер явно видно, що вони не зацікавлені. Гроші виділили, але на закупку інструментів. Ми хотіли оголосити конкурс, відкрити по всій Україні експериментальні майстерні, а потім на конкурсній основі визначити найкращих. Не тільки удосконалити інструмент, але і заохотити місцевих майстрів. Але чиновники розпорядилися жорстоко. Вони знали, що виробників на ті мільйони не вистачить, тож указали «на придбання інструментів» — чудово знаючи, що їх нема, і так заблокували кошти. Відповідно, до 1 січня ці гроші полежать, і їх радо, напевно, чекають, щоб перепрофілювати в інший напрямок. Ми писали море листів — жодної відповіді. Був у нас з’їзд, одностайно вирішили гроші спрямовувати на розвиток, на виробництво, на творчі проекти. Будемо знову писати колективно — може, хтось таки прочитає... З іншої сторони якщо подивитися, це не так і зле. Якщо державі не потрібен цей інструмент, то він і не буде їй служити. Тож маємо змогу робити проекти найсучасніші. Хліб ми їмо з гастролей поза Україною. Напевно, будемо працювати на той ринок, бо там цінують високоякісне, а тут тільки попса цінується.

— З огляду на це, який нині стан бандурної школи?

— Умови в Академії жахливі — нема інструментів, репетиційних класів, всі в коридорах сидять. Проте рівень студентів дуже високий. Великий конкурс. І це дозволяє відсіювати слабких. З 10 один буде — але найкращий. Тобто такий жорсткий відбір у нашому жанрі. І це добре, бо ще років 7 тому Київ був містом лінивих брехунів — що обіцяють, але нічого не роблять.

— Тобто школа переживає ренесанс…

— Не знаю — це треба пару років щоб побачити.

— Можливо, дещо профанне запитання, та все ж таки: яка відмінність між бандуристами і кобзарями?

— Кобзарі — ті, хто не хотів ніяких змін. Ті, хто вдосконалював інструмент, збільшували його, додавали струни, стали бандуристами. А кобзарі вчепилися за те, що цей інструмент повинен бути незмінним, і вважають, що відступництво від традиції руйнує його внутрішню екологію.

— Конфлікт є?

— Є! Ми воюємо! Я для них — урбаністичний синхрофазотрон. А вони для мене — нетворчі люди. Кобзарські політики. Дуже добре словами лялякать і нічого при цьому не робить. Зараз їх спілку очолює музикант- середнячок, і біля нього багато таких, що не хочуть нічого нового. При тому мислення в них сучасне, вони ніякі там не віщуни-язичники! Кобзар не брав гроші від пана, коли відчував, що це подачка... Байдужість держави нам відкрила шлях: тепер свобода є, ніхто не контролює. А багато колег загрузли в боротьбі за якісь блага. А чому хтось щось повинен давати? Зроби так, щоб він мав це за честь!

— А чи є якийсь еталон інструмента?

— На жаль, не існує зразка кобзи або бандури, яку можна було б вважати першоджерелом. Є старовинні кобзи, XVIII століття, я такі навіть реставрував — і виявив, що кожен як хотів, так робив, для власних потреб. Захотілося козакові мати кобзу — зробив. Не було такої школи, як у італійців у той же самий час. Вважалося, що скільки нот могла людина проспівати — стільки і треба струн. А були ще лютні і теорбани (це, фактично, ті ж концертні бандури, Бах для них писав твори), на яких тільки грали. Так інструмент розпорошився на масу різновидів. Проте всі вони за якимсь чарівним правилом в своїй основі зберегли один принцип будови. Це загадка... Оцей принцип будови для мене — свята святих.

— Тож яким інструмент повинен бути?

— Зручним. На тілі повинен так лежати, щоб у тебе не було остеохондрозу та інших болячок з віком. Гармонійність. Бандура має звучати збалансовано у всьому регістрі, щоб ти міг звуки споріднювати. У нас, на жаль, бандури роблять ті, хто або грати не вміють, або, як я, сцену заради цього відкладають. Я хотів би не робити інструменти, а грати на них. Але нема на те ради... Тому я на всі гроші, що заробив на Аль Ді Меолі, купив станки і сюди припер, щоб облаштувати майстерню, зробити щось досконале. Приміщення забрали, майстерня не працює, але я не переймаюся. Бо концерти почалися — завтра у Відень їду… Три роки просидів, як мить промайнули — сидів би далі, інструменти майструючи, допоки старим дідом став… Взагалі, експерименти повинні вип’ятити в інструменті те, що в ньому найкраще.

— А що найкраще?

— Його довге звучання. Тембри, яких ніде нема. В банку даних семплування у Аль Ді Меоли жодного звука не знайшли на бандуру, цей тембр свіжий.

— Чим ще бандура унікальна?

— Розумієш, в інструменті все мусить мати свою логіку. Якщо струни низької частоти — майстер робить так, щоб там резонувала ця низька частота. На кожний регістр — різної товщини деревинки. За високу частоту відповідає ця частина, за низьку — ця. Звук іде по дерев’яних волокнах, як по телефонній мережі. А в бандурі всі волокна приклеєні впоперек, проти всіх законів акустики. Якимсь дивом ця частотна мішанина створила королівство внутрішніх обертонів. Якщо вдало настроїш інструмент, то дерево відсіє зайві частоти. Виходить, інструмент — як людина, що погані думки відкидає, не хоче резонувати щось недобре. Він фазує, з’єднує одну частоту з іншою. Коли граєш, наприклад, на високому регістрі, низькі струни дуже тихо заводяться і додають обертон внутрішній, і на одному звуці створюється хорал інших звуків. Вони дуже тихенькі, дуже низької частоти, але створюють колорит, якого нема ніде. Ти закрив інструмент, а він продовжує тобі щось шепотіти. Я навіть на цьому зробив композицію. Зіграв голосно акорд і не глушив його, адже той хвіст, який лишається від акорду, має власне життя. Нотка стихла, а друга вийшла на її місце, бо в конструкції резонуючій з’явилося вільне місце, і його одразу заповнив якийсь обертон. Ми відрізали атаку акорду, щоб не було чути, звідки він походить, лишили тільки ті хвости, і вийшло, що з них я в студії без втручання пальців зробив цілу композицію, де грає інструмент сам, без мене, зі звуком, що по всьому інструменту ходить. Режисер, німець з дуже поважної європейської фірми «ЕСМ», мало не збожеволів, коли почув, сказав, що це прояв божественності. Ми з тих звуків склали цілу п’єсу, назвали «Спів старої дзвіниці». Немов дзвонів нема, а стіни ще пам’ятають, як вона дзвонить. А друга унікальність, що дуже багато за цей інструмент постраждало. Він стільки доль людських намішав, стільки людей за нього загинули. Ми могли давно бандуру втратити. Татари осліплювали кобзарів, але не мали права вбивати, бо вони дорівнювалися до священнослужителів. Служили певному богу — кожний своєму, жили за своїми законами, говорили своєю мовою, котру ніхто не знав. Їх не визнавали невірними…

— А зараз?

— Інструмент жевріє на одиницях, мало хто грає на ньому. Отже, нам дано те, від чого відмовилися інші. Виходить, не такий вже поганий час. Якщо бандуристка — то дуже вродлива, ну просто український типаж. Всі розумні. Ніхто не попав під роздачу, лишилися в професії навіть в еміграції.

— Ти казав про мультимедійний проект. Можна детальніше?

— Зараз роблю ЗД анімацію, щоб рельєфно уявити, що є в голові. Музика дає такі образи, що на сцені можна створити простір. Такі музичні скульптури.

— Тобто?

— Я вже казав: специфіка інструмента така, що він сам грає. Якщо це добре визвучити в студії, — то ти, закривши очі, відчуваєш, як звук гуляє, такий долбі- ефект природній. А уяви собі — передню деку озвучити спереду залу, а задню — назад занести. Ти тоді людей в храм інструмента введеш — такий акустичний ефект, як усередині бандури. Можна зробити спектакль одними звуками. Щоб музика вирізняла кілька образів, з їх розвитком, взаємодією, кульмінацією — і все це відтворити струнами. Якщо цьому надати простір — то вийде цілий спектакль. Плюс додати щось візуальне. Ось я до того всього створюю перспективи, графічне зображення простору. Лініями його можна окреслити, а з предметами на темному фоні, підлогою як частиною екрану ти можеш графічно створювати якийсь об’єкт, з відповідною глибиною: глибокий звук — глибока сцена. Тоді ти створюєш скульптури музичні. По суті, це моя партитура, те, що колись було в вигляді табулатури. Я нічого нового не видумав. В табулатурі одним символом записувалася купа тексту — подібно до ієрогліфів. Ці символи можна відтворити образно, для мене це буде палітра. Ті самі твори, але зіграні синхронно з уже написаним відеорядом. З цими музичними скульптурами — це новий жанр, взагалі може бути бомба.

— Дещо несподівана асоціація: чи можна бандуру назвати українським ситаром?

— Для індусів це релігійний інструмент в першу чергу. У нас же християни навряд чи приймуть бандуру як частину своєї віри. Спроб було багато, писалися літургії… Але церква не приймає. Так що на такому рівні уподібнювати не можна. Але я люблю інструмент усім своїм єством, і він для мене є тим духовним, чим для них є ситар, тільки в маленькому згустку…

— Хто твоя авдиторія?

— Переважно інтелектуали. Бо моя музика — просторова, інтелектуальна, і я не граю коротких композицій, в них багато намішано всього, вони примушують покопатися в голові. Там, на Заході, просто публіки більше. А тут моя авдиторія — це моє коло. Частина моїх студентів, які живуть тим, чим я живу. Я за них відповідаю не менше, ніж за родину. Інколи воно гризеться… Живу я в екстремальному режимі, не встигаю багато. Жінка свариться, коли за електрику треба платити, гроші ховає від мене як від алкоголіка, бо треба залізячку, монтажну плату купити. Але як треба щось купить — якийсь концерт бахне несподівано. І що цікаво, стільки зароблю, стільки за цю детальку треба віддати. Значить, все правильно. Моїм студентам я не раджу так жити.

— Чого ти їх у першу чергу вчиш?

— Вже 15 років викладаю, але змушую їх говорити «ти» і «Ромчик». Я не можу їм дати те, що відповідає «Роману Дмитровичу», не маю такого статусу, авторитету професорського. Це буде пихатість, якщо почну так робить. Всі користуються всім, що я маю. Коли майстерня була, всі мали ключі, дорогого обладнання на тисячі — ніхто нічого не взяв. Коли таке панібратство, кожний проявляє те, що приховує, — ось моя методика. З’являється розуміння того, що робиш. І потім: я руки їм правлю. Рука має бути вільна, як мова. Мову знаєш вільно — все можеш сказати. Коли рука технічно справляється з усіма труднощами, тоді твій мозок може легко малювати те, що він хоче. Не задумуючись, отримуєш образ від інструмента. А третє — бороню їх від того, чим сам займався. Якщо кожен почне собі інструменти переробляти… та в жодному разі. Моя майстерня починалася з кухні. Все в стружці… Переросло це в 16 машин по 4 тонни. Натякаю їм — здобудь щось спочатку на власному інструменті. Сильним і яскравим звуком важко керувати. Добрий інструмент — це великий клопіт. Тільки торкнешся — він вже звучить… Вчу слухати все, що від рук виходить. І тішуся, що вони не подібні на мене, всі різні.

— Як ти добираєш репертуар?

— Виходячи з вимог інструмента і мого власного життєвого стану. Якщо я прагну свободи, я вибиратиму такий репертуар, який мені її дасть. Якщо я хочу показати себе вірним слугою жанру, то я себе зобов’яжу взяти традиційну музику, тільки її смачно зроблю, щоб мій рівень не упав. Я показую те, що хочу. І готовий віддати розробки безкоштовно, поділитися ідеями, на основі яких можна налагодити виробництво сучасних бандур. Просто треба добросовісних інженерів, які б цю технологію втілили. Навіть сам нав’язувався. Ніхто не хоче. Що ж мені, як жебраку ходити? Я тепер маю вибір. І обрав зараз комбінований жанр.

— Тож яка музика тобі найбільше подобається?

— Будь-яка музика, якщо вона музика. Те, що самобутнє і досконале. Здебільшого модерний джаз, що об’єднує різні напрямки і навіть несподівані речі, як- от камерний оркестр чи фольклорний інструмент, чи якихось цікавих особистостей…

— ...як Майлз Девіс…

— Будь ласка! Або Кіт Джаррет — подивився відео — він біля того рояля як біля жінки, на межі оргазму просто, так неестетично, рухи непристойні, але ті конвульсії перетворюються на надзвичайно ліричну музику, в нього кожна фраза просто небесна, ніжна. У Майлса Девіса я вчився, в нього жодної «лівої» ноти, все зі смаком, нема самолюбування в звуках. Я бачу там сюжетність, беру навіть більше, ніж в класиці. Бо лютня — це вилизане, вичищене, адже бароко — це правило на правилі. За проїзд на жовте світло будеш покараний, тільки на зелене, і то дуже повільно, щоб не дай бог… Окрім суворої дисципліни, нема чого показувати. Якщо робиш вільні транскрипції старовинної музики — то вже не старовинна музика. Мене це цікавить, якщо дійсно якусь знахідку зробити. А якщо я її не зробив, то чого я буду чужий хліб відбирати? Я зараз не граю навіть того, що у нас називається бандурною класикою. На жаль, мої ноти ще не видані, і сучасні композитори не пишуть для бандури. Тому ми граємо ті твори, які знаємо.

— А ти намагався сам знайти нове? Ризикнути, зіграти щось зовсім авангардове, атональне?

— Хотілося б. Давно вже хочу зіграти твір Сільвестрова, або Євгена Станковича, з яким ми товаришуємо. Ініціатива в повітрі висить, але поки що ніхто для бандури, ураховуючи її можливості, не писав. Що найцікавіше, такий репертуар є в нас: «Атональні етюди» відомого бандуриста Штокалка. Вони створені на основі специфіки перемикання — бо є важелі перемикання на бандурі і можна перебудувати лад. І Штокалко придумав різні вправи, які створювали сонорику, коли перебираєш струни, не думаючи які саме. Задум був — показати механізм перемикання як художній засіб. І це давало виконавцю свободу рухів, ти міг дивитися куди завгодно, хоч на лампочку чи найсимпатичніше обличчя в залі, і грати музику, яка ніби народжується від того, що ти чуєш. Шикарний винахід на той час. На пальці не дивишся, що не зіграй — все добре. Відволікаєш свою увагу від небезпеки зіграти не ту ноту, очі не напружені, тільки слухаєш що виходить. Цей стиль дуже подібний на імпресіонізм. Але далі цю тему так замусолили, що вона перетворилася на вправу для тих, хто не хоче займатися…

— Невже жодних інших можливостей нема?

— Чому ж. І в джазі, і у фольклорі існує поняття ладової музики. У нас є так званий гуцульський лад — це лідійська гама, та сама гама є і в блюзі. Чому мене охрестили джазменом — бо я знайшов компроміс між гуцульським ладом і блюзовою гамою. Я, по суті, граю коломийки, тільки в іншій естетиці. Коломийка, зіграна повільно в блюзовій інтонації — це і є блюз. Ті самі ноти. Якщо музика ускладнюється чи вимога інша — то я щось художнє домалюю до того, що навчився в блюзовій гамі робити. Сучасна музика для бандури — це просто грамотне усвідомлення тих ладів, що у нас є. Якщо, знаючи цю можливість інструмента, напишеш твір, який, наприклад, буде перегукуватися зі знахідками Станковича у камерних опусах, і застосуєш до інструменту як до оркестру — тоді це супер: виходить, пишеш для бандури поліфонічне оркестрове полотно. Є інший шлях — взяти готовий оркестровий твір і разом з композитором зробити його транскрипцію для інструмента. Варто було б спробувати, але на те не маю часу. Може, хтось із моїх учнів обов’язково цим займеться.

— Який досвід від роботи з Аль Ді Меолою ти вважаєш найціннішим?

— Я побачив, наскільки все робиться не спонтанно, а свідомо. На все пишуться партитури. Те, що здається нам на записі зробленим спонтанно й легко, для нього — тяжка праця, яку він уже давно пройшов. Технічно він віртуоз, композиційно має найкласичнішу освіту. Я зрозумів, що академічна школа, яка в нас є, при правильному розумінні приносить базу, технологію, на якій ти можеш мати свободу — через високу дисципліну. Друге, що він мені дав, — це впевненість в тому, що роблю. Я думав, що від того, наскільки добре зіграю ноти, що мені дали, залежить, чи отримаю я цей проект. І от я зіграв. Аль Ді Меола морщиться. Ой, думаю, погано. А він каже: «зіграв бездоганно, але звучить, як гітара. А я би хотів, щоб там бандура зазвучала». Йому сподобалося слово «бандура», він його не міг навіть вимовити на початку, це було для нього як синхрофазотрон для мене. «А що ж мені робити?» — «Спробуй зіграти по-своєму». Врешті-решт я ноти відклав і заграв на основі веснянок свої інтонації, в які вплітав його. І він зрадів — «це все, що мені треба». А це у нас кожен студент зіграє. Найбільше достоїнство наших штудій — це спонтанні імпровізації. Але він настільки це оцінив і мене підняв як авторитет, як собі рівню, що я почав цінувати те, що в мене є. Раніше вважав, що зіграти ось таку імпровізацію на готовому — це простенько, а насправді ні. Це рідкісний дар, який не кожному дається… Я завів панібратство саме після Аль Ді Меоли. Адже інакшого способу домогтися відповідальності нема. Мої студенти грають по нотах, але я їх змушую робити власні творчі транскрипції. Це теж мені дав поштовх Аль Ді Меола.

— Що не можна зіграти на бандурі?

— Музику романтичного періоду, того ж Рахманінова. Жодної такої фортепьянної п’єси — там все летить, структура дуже тонка, потребує делікатності, щоб кожна нотка прочиталася. У нас специфіка інструмента така, що всі ноти зв’язані між собою, добре грати щось хоральне, органне, а таку дрібну стакаттну техніку не подолаєш. Нема чим глушити. Що багато техніки, що одним пальцем провів — звук однаковий на виході. Ще не вийде зіграти чужу культуру, гітарний репертуар. Як не крути, якщо ти граєш добросовісно те що тобі дали, воно перетворюється на інший інструмент. Якісь гострі акорди інструмент не може взяти, бо все облагороджує через свою палітру. І не вийде клубна цяцька з нього. Я не уявляю собі дівчину в сучасному сексуальному одязі і з цим інструментом. Це ніби небо і земля. Або треба робити зовсім інше з інструментом, або по-іншому підходити. Вже спроби були, я ж не просто так кажу. Але нічого не вдалося.

— А з чим можна порівняти бандуру? Можливо, з якоюсь живою істотою…

— Тварини подібної нема, людини точно такої нема... Це сила, яку не бачиш. Напевно, стихію якусь можна пригадати, але не жорстоку. Бо інструмент дуже під руками піддатливий. Я би сказав, прислужливий. Тому що стільки, скільки він терпить на собі... Якщо колись зайдеш на іспит до Академії — то побачиш, скільки знущання над ним. Інструмент любить, коли не заважають йому, коли він ллється сам, а ти тільки трохи його направляєш. Бо ріку ніяк не зупиниш, а добрий інструмент — це як ріка, на поверхні ніби спокій, а всередині вода сильно рухається. Спробуй встій в тій глибині. Ми милуємося тою красою, а там насправді — глибоке, холодне… ось такий він.

— Чи могла б бандура звучати в раю?

— Для України це так і є. Це не пишномовні слова. Багато струн, всі різні по частотах, але всі сплітаються і гармонізуються. Струни це як різні відтінки нашої культури, різні національні темпераменти. А дерево їх об’єднує, озвучує, ця система облагороджує, робить з того непоєднуваного щось гарне. Ось це для нас міг би бути образ — як переплести поодинокі гордині в одне ціле. Це не буквальний приклад — але там можна підглянути, сприйняти як мораль в притчі — як можна об’єднатися. Не навколо політики зрадливої, а навколо того, що недосяжне. Ось коли дитина сідає за інструмент, то бажання бути героєм, бешкетувати зникає. Дитина зосереджується на звуці — і вже поринає у світ образний, вже немає фізичної потреби щось ламати, кидати. Вона займає повністю своє єство слуханням звука, стає спокійніша та збалансована. Мабуть, ще не досягли того рівня, щоб розуміти це.

— А твоя дочка?

— Не захотіла бути бандуристкою, хоча зробив для неї бандуру. Пішла в балет. Це її вибір.

— Що ж таке бандура?

— Це і подарунок, і кара… Для мене — це любов. Той, хто не любив, мене не зрозуміє. Я вже в таких халепах побував — думав, не виживу. Цей інструмент навчив тому, чому людина не навчить. Він береже мене. З форми не виходжу не знати яким дивом. Всі ноти пам’ятаю чітко з юнацьких років. Якщо б я бандурою не займався, то може не потягнув би.

— Я ось помітив — щоб із тобою не трапилося, ти вважаєш, що все на краще. Ти такий непробивний оптиміст?

— А чого мені нудитися. Найгірше — коли нема чим зайнятися. Якась незакінчена справа завжди до себе пригорне. Причому я не надутий. Зі мною через це, я знаю, тяжко жити. Хтось каже — взагалі нема відповідальності, займається тільки тим, чим хоче. Та кожен тим має займатися. Мені приємно, що там, де я руку доклав, щось розквітне. Якщо цього не станеться, я дуже засмучуся. Але поки що з усіх, з ким я по життю близький — друзів, рідних людей — ніхто не нещасний.

Дмитро Десятерик
linkReply

Comments:
[User Picture]From: luavrik_luavrik
2006-12-01 01:05 pm (UTC)

о.

уже якийсь час полюю на його записи аби скачати. знайшов лишень «Winter Night». може підкажете де можна?
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: d_desyateryk
2006-12-02 11:09 pm (UTC)

Re: о.

Ta ya sam u n`ogo vyproshuyu.
yak vyproshu, dam znaty.
(Reply) (Parent) (Thread) (Expand)
[User Picture]From: ok_tet
2006-12-01 01:26 pm (UTC)
Можно ли разместить материал на персональной странице Романа http://uajazz.com/people/grinkiv/, созданной на портале http://uajazz.com?
со всеми ссылками, упоминаниями авторов и т.п.? :)
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: d_desyateryk
2006-12-02 10:52 pm (UTC)
Tak!
Til`ky tam treba odne slovo vypravyty - ne "trymalyando", a "tremalyando"
(Reply) (Parent) (Thread) (Expand)
[User Picture]From: n_kengurevich
2006-12-01 01:33 pm (UTC)

черга за матеріалом :)

Чи можна розмістити це на сайті http://artvertep.dp.ua з усіма посиланнями?
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: d_desyateryk
2006-12-02 10:54 pm (UTC)

Re: черга за матеріалом :)

Nu koly b tse ya vidmovyv Artvertepu:-)
Til`ky tam treba odne slovo vypravyty - ne "trymalyando", a "tremalyando"
(Reply) (Parent) (Thread) (Expand)
[User Picture]From: sonemo
2006-12-02 09:07 pm (UTC)
в Романа є ще сторінка на myspace.com: www.myspace.com/romanhrynkiv. щоправда, вона нещодавно зареєстрована... там ще мало всього.
а інтерв"ю класне! в газеті читала :) тільки чого там таку страшну фотку вибрали? він же мілашка!
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: d_desyateryk
2006-12-02 10:57 pm (UTC)
Bil`d-redaksia - tse osoblyviy svit (tse ya schodo foto)
(Reply) (Parent) (Thread) (Expand)
From: worotniuk
2006-12-16 06:47 pm (UTC)

Бандурист-авантюрист

Багато фантазії але мало правди.
Варто порівняти інтерв’ю з попередніми статтями присвяченими цій особі.
Інструмент на якому він грає зробив майстер Йосип Ментей з Чернігова, а подібного "інструменту" скільки б він не говорив, зробити досі не вдалось.

"Реставрував бандури з 18-го століття?"
"Бах писав для бандури?"
СМІШНО!!!

Болячи читати такі та інші нісенітниці які демонструють глибоке незнання історії бандури, кобзарського мистецтва та Української культури.

Черговий ПіАр.

Після прочитання подібної статті виникають питання:
Чому п. Бандурист не об’їхав Європу з концертами?
Чому п. Бандурист не виступав на будь-яких гастролях з Ал Ді Меолою?
Чому гастролі в північній Америці не зреалізувалися?
Чому майстерня бандур п. Бандуриста не випускає інструментів?
Чому п. Бандурист за останні 10 років концертів в Києві не давав?

Можна багато писати і питати. Головне, п. Бандурист вже втратив повністю довіря до себепрактично у всіх професійних бандуристів України. А їхня кількість, на щастя, багато перевищує коло "студентів-інтелектуалів".

Він колись грав досить непогано. Талант - але з цим талантом і певний багаж і характер. Краще було б, як би він більше сидів і грав а не фантазував й обробляв колег.

(Reply) (Thread)
[User Picture]From: sonemo
2006-12-19 05:50 pm (UTC)

Re: Бандурист-авантюрист

я перепрошую, що втручаюся у ваш діалог, але маю тут кілька заперечень.

те, що наш Бандурист - чудовий знавець і історії бандури, і кобзарства - це факт, який можна підтвердити хоча б консерваторською освітою, в програму якої це, безперечно, входить і яку Роман має. Те, що він прекрасно розуміється і на історії музики, і на теорії, що допомагає йому писати твори, зіграти які, крім нього та його учнів, ніхто в світі не зможе, - це також факт. чомусь твори інших бандуристів не виконуються на консерваторських іспитах. чомусь твори інших бандуристів-композиторів (а такі зараз є???) не вражають так, як твори Гриньківа. таке враження, що це у вас лише агонія заздрісна якась ))) чесне слово!
багато хто його критикує за сценічний образ - фрак та метелика (їм більше подобаються шаровари і тому подібні шаблонні прикиди), але ці ж самі люди смиренно констатують: "Роман Гриньків - це в світі бандура номер один". а також і те, що "Гриньків - це бандурний Страдіварі і Паганіні". варто більше знати про Романа та його майстерню, про те, як він виготовляв бандури. якщо в когось виникають сумніви, я викладу в інтернеті для наочного підтвердження відеофільм про Романову майстерню. там показано, як Роман власноручно виготовляє кожну деталь, як він працює з деревом, як він сам усе облаштував. до речі, майстерню в нього забрали зараз (той, хто ніколи не зможе відгадати секрет Гриньківської бандури, нехай порадіє, але недовго).
а з приводу ваших, шановний добродію (до речі, а хто ви такий? може б назвалися, відкрили своє інкогніто...), запитань, то є тут також певні міркування.
зокрема, те, що Роман не вилазить з-за кордонів та гастролей. ось нещодавно був у Відні, куди його запросили в складі джазового колективу Анатолія Алексаняна. там був цілий тур. Роман об"їздив реально не лише всю Європу, а й увесь світ. навіть мені відомо, що тричі Романа запрошували в Австралію, де його концерти і його виконавська майстерність мали шалений успіх. Роману всюди аплодують стоячи, тому що у виконанні на бандурі він досягнув ідеалу. вище стрибнути неможливо.
чому Роман не виступав з Елом ді Меолою - саме запитання смішне. а чому він повинен був виступати? одного спільного альбому цілком достатньо. Роман самодостатній музикант, він має багато власної музики, ще навіть не вся видана. те, що готувався концерт в Україні - це так. Гриньків підготував шикарний проект сцени, вся документація була готова. чому цього не сталося - я не до кінця володію інформацією, але впевнена, що на те були об"єктивні причини.
запитаю в Романа - розповім, які саме.
в Північній Америці, а саме в Канаді, Роман прожив кілька років. за той час він встиг створити там унікальну майстерню, яку пізніше перевіз до Києва. і там його добре знають. у березні Гриньків знову порадує діаспорян та всіх охочих космічно-прекрасним звучанням своєї бандури.
майстерня Романа випускала інструменти. підтвердження тому - навіть студенти Гриньківа, які грають на зроблених ним бандурах. тих, хто хоче переконатися в цьому, - ласкаво просимо на оновлену оперу "Наталка-Полтавка", де зараз завдяки Роману вперше зазвучав цей прекрасний інструмент. партії виконують сам Роман та дві його студентки - Катерина Троценко й Наталка Голуб. в них обох такі ж шикарні інструменти, які вигтовив Роман, ще й оригінальні за дизайном.
взагалі, Романова бандура - це унікальний інструмент, який коштує шалених грошей (лік на тисячі у.о.). Роман мені розповідав секрети його виготовлення, але я вам не напишу, бо ви якийсь злий.
Гриньків регулярно виступає в Києві. тим, хто, знову ж таки, не вірить, скажу, що зараз він готується до концерту (подробиці будуть пізніше на сторінці Романа на майспейсі, десь там вище лінк викладала). ви дізнаєтеся про те, де і коли це буде - і ласкаво просимо!
а те, як ви жовчю бризкаєте - це просто фантастика!
(Reply) (Parent) (Thread) (Expand)
From: manro_1969
2006-12-16 06:54 pm (UTC)

Інструмент

Кажете, що майстер з чернігова зробив інструмент Гриньківа? ТОді ж виходить, що Роман грає не на своєму витворі?
(Reply) (Thread)
From: worotniuk
2006-12-17 09:08 pm (UTC)

Re: Інструмент

Це концертний інструмент Чернігівської Фабрики конструкції І. Скляра яку зробив майстер Йосип Ментей в Чернігові. Наш бандурист зменшив вагу бандури, додав палку та демферовий механізм, підняв підструнник і натягнув американські струни. Інструмент кількакратно виходив з ладу і наш ’Майстер-бандурист’ їздив у Чернігів її поправляти. То що весь час пишуть що він її зробив неправда. Він її переробив, але це не означає що він її зробив з початку, але і він не поправляє те що пишуть.

Роман досить багато бандур ПЕРЕробив але багато бандур знищив в процесі.
(Reply) (Parent) (Thread) (Expand)
From: manro_1969
2006-12-21 08:58 am (UTC)

Аналізуємо сказане!

Радо хотів би з Вами погодитись, стосовно освіти, але проблема справді існує. І тут я підтримую WOROTNIUK, бо особисто знайомий з багатьма випускниками та студентами бандуристами Київської консерваторії. Історія бандури та кобзарства там не викладається. Немає таких спеціалістів, які би були компетентними в цій галузі. Як правило це радянські кадри, які зробили собі кар’єру прислуговуючи системі, або це їхні моральні нащадки в старому морально-етичному вбранні.
Другою заувагою є те, що на сьогодні весь цивілізований світ, цікавить спроможність зробити ту чи іншу справу, а не підтвердження невідомо чого паперами, дипломами тощо. Практичний бік справи а не порожній PR!

Історія та теорія музики не аж так впливає на композиторські здібності. З вуст самого пана Гриньківа в цій статті звучить наступне:
«бачу, що деякі сучасні прийоми гарно лягають на бандурі. Багато глісандо вживається, тремуляндо, тобто переборів струн, що створює цікавий об’єм ритмічний або сонористичний».
Дивно, що знавець історії та теорії музики глісандо та тремуляндо називає сучасними прийомами!!! Це, певно, найстаріші прийоми гри на цьому інструменті. Згадайте хоч кобзарів!

І далі, він продовжує:
«Я і почав писати, щоб показати, що певний прийом заслуговує на увагу, і потім уже публіка своїм сприйняттям спрямовувала мене».
Виглядає так, що це навіть не твори, як такі, з певною ідеєю, композиційною побудовою, музичною формою. У цьому контексті, думку Гриньківа про «довершену, продуману ідею» звучить просто несерйозно. Виглядає так, що його музика це набір ритмічно-сонористичних переборів струн поєднаних глісандо та тремуляндо.

Мої друзі грали багато творів різних викладачів, які викладають бандуру в Київській консерваторії. Там, коли не помиляюсь, були твори професора С. Баштана і ще однієї жіночки яка є чи доцентом чи в. о. професора. Останнім часом навіть грали твори бандуриста К. Новицького, він також є доцентом чи в. о. професора і ще за радянських часів записав платівку інструментальної музики для бандури соло на фірмі «МЕЛОДІЯ». Стосовно творів Гриньківа, то ноти не видавались ніде. І зроблено це для того, щоб зменшити кількість конкурентів нашому бандуристу та його учням. Загальновідомий вислів: «Важливо не те що граєш, а як!» тут якраз добре працює. А твори нашого бандуро-композитора часом не сильно цікаві через вищеописані причини. Стосовно бандуристів виконавців-композиторів, запитання чи такі є? Треба сказати, що є і дуже багато. І не тільки в Києві, а і в інших містах України та за кордоном. Якщо потрібно, думаю що і прізвища можна навести. Ви захоплені, тому не хочете, щоб на вас щось справило хоч якесь враження. На томість, можна послухати такого музиканта, як Andreas Vollenweider, може він захопить Вас, як колись Романа!

Стосовно сценічного одягу. Колись бачив цього бандуриста в ковбойських черевиках, червоній сорочці та жилетці (такий собі циганський стиль) на сцені. Навіть по телебаченню показували в 90-х.. Інший момент це такий собі “dress code” — те що може пройти на Україні, захід може не сприйняти. Фрак і метелик до бандури, для багатьох виглядає, як «рояль в кущах».

Бандура “number one”!? Сильно сказане! Аж важко коментувати… Але… Все досягнення бандуриста випало 1992-96рр., тоді його гра виглядала по-новому. Про це свідчать конкурси, лише 2 концерти в м/з Нац.філармонії України (які більше ніколи не мали продовження) та записи на компакт дисках. Але запитайте зараз у студентів Консерваторії, не тільки бандуристів — Чи Ви чули, може бачили колись СОЛЬНИЙ концерт цього бандуриста?
Певен, що на 99,99% відповідь буде негативна. Але чому?
Зрозуміло, що публікою виконавця є:
«Переважно інтелектуали. Моя авдиторія — це моє коло. Частина моїх студентів, які живуть тим, чим я живу.».
Дивно виглядає, чи не так? Враження таке, що це оправдовування відсутності аудиторії, яка безумовно мала би відповідати такій кількості PR!
(Reply) (Thread)
From: manro_1969
2006-12-21 08:59 am (UTC)

Аналізуємо сказане! частина 2


Питання «бандурного Страдіварі і Паганіні» вже тягне не тільки на №1, але і на 2 в одному!!! Якби це було правдою, то світ би мав нового генія, рівних якому ще не було би! Адже історія мистецтва не знає таких осіб (хіба що окрім видатних італійців доби РЕНЕСАНС). А ні Аматі, а ні Страдіваріус, а ні Ґварнері (ДельДжезу) не досягнули рівня Паганіні і навіть ніколи не прагнули до цього. А Паганіні задовольняла скрипка Ґварнері на 100%. Якщо проводити такі паралелі з видатним майстром та віртуозом (до речі, як грав Паганіні нам достеменно не відомо!!!) то чому би не провести чергову паралель з композитором?
OOPS! Але кого вибрати? Тут видатних чимало! На кого би впала карта? Адже наш бандурист пише і музику!
Так яким же прізвищем композитора варто обізвати його? Ось коротенький перелік найвидатніших прізвищ. Тут варто було провести голосування, щоб відвідувачі сайта самі обрали те, що найбільше відповідає:

1. бандурний БАХ
2. бандурний МОЦАРТ
3. бандурний БЕТХОВЕН
4. бандурний ШОПЕН
5. бандурний ЧАЙКОВСЬКИЙ
6. бандурний РАХМАНІНОВ
7. бандурний ШОСТАКОВИЧ

Ой пробачте, з передостаннім я помилився! Тому що:
«Музику романтичного періоду, того ж Рахманінова не можна зіграти на бандурі». Це є своєрідний «бунт на кораблі» проти всієї «київської школи», що заперечує і творчість та науку вчителя Романа, професора С. Баштана, який протягом свого творчого життя здійснив десятки перекладів творів композиторів романтичного періоду, таких як Шуберт, Шуман, Шопен, Мендельсон та ін.. Переклад «Італійської польки» С. Рахманінова було видане «Музичною Україною» у 1967 р., у збірці «педагогічний репертуар бандуриста» для дитячих музичних шкіл, випуск 1. Переклад здійснив відомий бандурист, педагог, кандидат мистецтвознавства А. Омельченка. Цікаво, для такого віртуоза, як наш бандурист зіграти не під силу Рахманінова, а твори цього композитора грались у ДМШ ще певно до народження всесвітньо відомого віртуоза!

Дивно чути від експерта з історії та теорії музики такі речі. Композитор Сергій Васильович Рахманінов ні яким чином не відноситься до романтичного періоду. Дивно що в статті це не написано як «РОМАНтичного», тоді можна було б його чимось оправдати, а так… Історія музики за хронологією відносить Рахманінова до періоду російського мистецтва, який прийнято називати «срібним віком». Основним творчим методом мистецтва цього періоду був символізм, риси якого можна знайти і у творчості Рахманінова. Як не крути, але відносити Рахманінова до «музики романтичного періоду» якось малограмотно! Вже принаймні прозвучали би такі речі, як постромантизм або неоромантизм… Його стиль є неповторно індивідуальним при частковій наближеності до імпресіонізму та авангарду. Якщо вже так серйозно говорити про нашого бандуриста, то хочеться і від нього почути якісь серйозні речі, а не тільки PR. Сьогодні можна почути навіть вокальні твори Рахманінова, з бандурним супроводом. Його ж інструментальні твори так саме не оминули людей які виконували та видавали переклади для бандури. Окрім Рахманінова можна зустріти твори і Чайковського, і Скрябіна.
(Reply) (Thread)
From: manro_1969
2006-12-21 08:59 am (UTC)

Аналізуємо сказане! частина 3

Стосовно майстерні.
Мої знайомі з регіонів приїздили до майстерні бандуриста. Розповідали, що все робить гарну фікцію офісу. Стоять штук шість 20-ти дюймових- моніторів, що скуплялися дешево бо раніше кимось вживались. За словами «головного майстра» працюють акустики (певно це пенсіонери з радянських підводних човнів!). Але я чув, що майстерню вже прикрили. Чи це правда? Чув, що через несплату оренди.
Ці ж знайомі розповідали, що ніякої реальної роботи по виготовленню інструментів не спостерігали.

Стосовно спільного виступу з АлДіМеола в Україні. Маєте на увазі державу чи п/к «Україна». Але від одного відомого музичного журналіста чув, що АлДіМеола вже двічі був на званих концертах в Україні. Також чув, що РоманГриньків грав з ним на такому самому званому концерті в Люксембурзі, тоді в 93, відразу після знайомства. Може варто і тепер відкрити карти, а не спекулювати відомим іменем!?
Різдвяний альбом АлДіМеоли “WINTER NIGHTS” вийшов у 99 році. Якщо майстер по гарячих слідах не зробив певних кроків до співпраці, означає, що були причини. Разом з тим виникає питання: а з якою програмою робити концерт? З Різдвяною? Це просто смішно! Готувати спеціальний проект дорого для всіх… Так що про співпрацю з АлДіМеолою краще не починати ніяких розмов!

А що мається на увазі «у березні знову порадує діаспорян та всіх охочих космічно-прекрасним звучанням своєї бандури» можна пояснити?

Стосовно підтвердження масового виробництва бандур для студентів варто зупинитися детальніше. Може Ви маєте на увазі бандури які можна побачити на сайті http://model21.org.ua/node/201 то тут навіть неозброєним оком можна помітити, що бандури виготовлені на чернігівській фабриці музичних інструментів, точніше всі три (!!!). В одної студентки бандура масового виробництва в іншої майстрова. Стосовно звучання, думаєте що всі три інструмента мають космічне, чи може якась має земне звучання?

Стосовно фантастичного бризкання жовчю, то будьте обережні! Бережіть здоров’я! Воно важливіше всіх Паган-Страдіваріусів!
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: koss_t
2006-12-24 07:21 pm (UTC)

Re: Аналізуємо сказане! частина 3

Як я бачу, ви гарно вмієте пЄарити. Лиш він у вас такий чорний-чорний )))

Тепер по суті: слухаючи музику Романа, поринаєш у неї, в її чарівну плинність і прекрасний світ. Це і є головний доказ його геніальності як виконавця, так і композитора! І, прошу відмітити, це подобається не лише мені.

Може ви його просто не слухали? ;) Спробуйте.
(Reply) (Parent) (Thread) (Expand)